Тарас Шевченко

(1814-1861)

Про життя Тараса Шевченка вже знаєте чимало. Вам не важко пригадати, що він народився в сім’ї кріпаків 9 березня (25 лютого - за старим стилем), рано залишився круглим сиротою, а підлітком змушений був виконувати повинності козачка в пана Енгельгардта. Оскільки поручик ¹ гвардії Павло Енгельгардт як військова людина і як ад'ютант ² військового губернатора отримав призначення на службу в місто Вільно (тепер - Вільнюс), то серед інших слуг забрав із собою на чужину й Тараса. На той час пан Енгельгардт уже знав про Тарасові здібності до малювання, мріяв про власного художника, тому не примушував Шевченка виконувати тяжку роботу й віддав його вчитися до відомого польського живописця Яна Рустема (1761-1835). Та навчання довелося перервати, бо в Польщі вибухнуло повстання, і російський офіцер, а з ним - і його кріпаки поспішно повернулися до Петербурга. У російській столиці Енгельгардт також подбав про продовження Тарасової малярської освіти і віддав його в науку до художника Василя Ширяєва. До своїх учнів відомий майстер пензля ставився строго й корисливо, тож юному Шевченкові доводилося виконувати малярські роботи в Олександ-ринському та Михайлівському театрах, що, безперечно, як художникові молодому митцеві йшло тільки на користь, а також фарбувати звичайнісінькі паркани, що викликало справедливе обурення.

Долею юного таланту зацікавилися відомі в Петербурзі митці й доклали багато зусиль, щоб викупити Тараса з неволі. Та оскільки пан Енгельгардт вимагав за Шевченка аж 2500 карбованців й художники не змогли зібрати такої великої суми, було вирішено частину грошей заробити, розігравши в лотерею картину відомого живописця. Один із найталановитіших тогочасних художників Карл Брюллов (1799-1852) для цього намалював портрет російського поета Василя Жуковського (1783-1852), особистого придворного вихователя царського пре-столонаслідника - царевича Олександра. Портрет придбали цариця та її старші діти - Олександр і Марія, виклавши за картину тисячу карбованців.

22 квітня 1838 року Шевченко отримав жадану волю. Позбувшись ганебного статусу кріпака, Тарас

Григорович узявся здобувати освіту в Академії мистецтв, куди його зарахували вільним слухачем. Спілкування з непересічними митцями, цікаві лекції, воля, справжні фарби й пензлі, можливість займатися улюбленою справою сприяли внутрішньому й зовнішньому переродженню Шевченка. Він наче аж квапився жити, відчуваючи, що для творчості йому відведено Богом мало часу.

Проте несподівано навіть для себе самого Тарас відчув, що його дедалі більше приваблюють не фарби й полотно, а поетичне слово. Юнак натхненно писав вірші, при цьому добре усвідомлюючи, що ні багатства, ні слави вони йому не принесуть. Швидше, навпаки, повністю поламають кар'єру художника й завдадуть чимало клопотів, адже пізніше зробив такий запис у щоденнику: «І що ж я робив? Чим займався в цьому святилищі? Дивно подумати. Я займався тоді створенням малоросійських віршів, які потім упали таким страшним тягарем на мою убогу душу...». У 1840 році в Петербурзі вийшла перша збірка поезій Тараса Шевченка «Кобзар», у якій було вісім творів: «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Нащо мені чорні брови», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Уже в назвах цих віршів яскраво виявилося велике зацікавлення Шевченком козацькою старовиною, видатними постатями української історії. Ще не стихли схвальні відгуки критики на «Кобзар», як побачила світ поема «Гайдамаки». І знову - успіх, несподівана й велика слава, справжнє визнання.

Творчість рідною мовою тільки поглибила Шевченкову ностальгію¹ за рідним краєм. Улітку 1843 року на короткий час поет приїхав в Україну, якої не бачив майже п'ятнадцять років. Враження від страшних картин несправедливості й гніту в рідному краю виявилися жахливими: «Скрізь був і скрізь плакав». Спостережливий і вразливий, Тарас Григорович не міг не розуміти, що Україна стогне в ярмі панщини, руйнуються й навіки зникають останні сліди козацької вольниці. Повернувшись до Петербурга, поет аналізує побачене, шукаючи причин такого занепаду козацького краю. Тарасів гострий розум, інтуїція й любов до рідного народу скеровують його думки в правильне русло: винуватцями є російські царі й самодержавна політика! Звісно, так думати небезпечно, це вже крамола². Ще небезпечніше виносити подібні думки на папір, відверто оприлюднювати свої враження у віршах. Шевченко це добре знав і все-таки відмовитися від найвищого призначення - будителя й пророка рідного народу - не зміг.

Навесні 1845 року Тарас Григорович знову прибув на споконвічні українські терени. Як художник, він задумав створити альбом «Живописна Україна», тож змальовував уцілілі історичні й архітектурні пам'ятки, а ще натхненно займався літературною творчістю. Настає зоряний час у житті Шевченка-поета - період «трьох літ» (1845-1847). До Петербурга митець уже повертатися не хоче. Він планує влаштуватися на роботу викладачем образотворчого мистецтва в Київському університеті. В Україні Кобзаря величають і сприймають як генія. Водночас Шевченко підтримує приязні стосунки з відомими українцями - письменником Пантелеймоном Кулішем (1819-1897), письменником та істориком Миколою Костомаровим (1817-1885). Безперечно, Шевченко був утаємничений,

що в його найкращого приятеля, молодого науковця Миколи Костомарова збирається українська патріотично налаштована молодь, яка обговорює скасування остогидлої кріпаччини, але й припустити не міг, що через це разом із друзями опиниться за тюремними ґратами.

Шевченка заарештували на Дніпрі, коли він поспішав на весілля до М. Костомарова, у якого мав бути старшим боярином. Митець спробував викинути у воду рукописи поетичних творів, але жандарм помітив це й долучив крамольні віршовані рядки до кримінальної справи про таємну організацію «Кирило-Мефодіївське братство»¹. Усіх учасників організації, і насамперед Миколу Костомарова, Пантелеймона Куліша й Тараса Шевченка, було відправлено в Петербург, де у квітні-травні 1847 року тривало слідство. Ув'язнений Тарас Григорович на допитах тримався гідно, захищав побратимів, не заперечував своєї любові до України та поетизації доби козаччини у власній творчості.

У Петропавловській фортеці Тарас Шевченко не припиняв писати вірші. Тут народився цикл «В казематі²», який Кобзар записав на аркуші тонкого паперу й зумів надійно заховати, а на засланні переписав тюремні вірші у свою першу «захалявну» «Малу книжку». Народжені в часи допитів і слідства оптимістичні Шевченкові вірші однозначно свідчать, що поет виявився готовим до найважчих випробувань і не збирався зрікатися таких ідеалів, як Бог, Народ і Україна. Та понад усе добірка казематних поезій не просто життєствердна, а й високохудожня. Недарма Іван Франко називав твори цього циклу «перлинами найчистішої поезії».

Суд над молодими українськими інтелігентами був жорстокий, а присуд - нещадним. Найбільша кара чекала Тараса Шевченка як автора поеми «Сон» з неприхованим висміюванням представників царської династії і критикою самодержавної політики. Поета відправляли в орські степи солдатом «до вислуги», тобто до отримання найнижчого офіцерського чину, але оскільки такого звання Шевченкові уряд ніколи б не присвоїв, нібито недовічне судове покарання насправді означало солдатчину до скону. Цар Микола І на тексті вироку власноручно заборонив Шевченкові не тільки писати, а й малювати. Для талановитої людини така заборона означала втрату таланту. Тож не дивно, що Тарас Григорович так схарактеризував винесене йому покарання: «Трибунал³ під приводом самого сатани не спромігся б виректи такого холодного нелюдського присуду». За вісім днів, на-смерть загнавши одного поштового коня, царські посіпаки доставили Т. Шевченка з Петербурга до Оренбурга, подолавши страшну, як на ті часи, відстань -2110 верст⁴. Ще 265 верст з Оренбурга в Орськ ув'язнений долав п'ять днів.

Почалися безконечно довгі десять років страшної неволі й солдатської муштри. Хоча російські офіцери знали, хто такий Т. Шевченко, і дехто з них намагався полегшити його заслання, далеко від України Кобзареві жилося надзвичайно важко. Царський уряд пильно відслідковував, хто робив спроби листування з опальним поетом, жандарми залякували справжніх друзів Шевченка. Княжні

Варварі Рєпніній навіть заявили, що її примусово пострижуть у монахині, якщо обізветься до ув'язненого ще хоч одним словом. Коли ж оренбурзьке військове начальство наважувалося подавати кандидатуру Тараса Григоровича на присвоєння найнижчого офіцерського звання, з Петербурга завжди приходила відмова. Невизначеність терміну заслання, огидна солдатська муштра, несприятливий клімат степу й пустелі підривали здоров'я поета.

Після смерті царя Миколи І питання звільнення Тараса Шевченка й повернення в сприятливе для життя і творчості середовище не одразу вирішилося. Тільки після багатьох митарств уже звільненому, але ще не зрівняному в правах із пересічними громадянами поетові з 1858 року дозволили проживати в Петербурзі. Академія мистецтв виділила Шевченкові дві кімнатки, де він із запалом узявся виготовляти гравюри. Ніби надолужуючи втрачене, натхненно готував нове видання «Кобзаря», укладав «Буквар» для дорослих неграмотних земляків. І в останні роки життя геній знову мав величезну популярність і шану не тільки серед освічених людей російської столиці. Українська нація збагнула велич Шевченка, який говорив з Божої волі.

Хвороби докучали Шевченкові, граверне мистецтво випарами кислот підточувало хворі легені й серце. Але найбільше добивало Тараса Григоровича те, що царський указ про ліквідацію кріпацтва Олександр ІІ ніяк не оприлюднював, а Україна стогнала в ярмі панщини. Навіть рясні привітання з днем народження не тішили поета. Усіх гостей він зустрічав неодмінним запитанням: чи надрукували вже в газетах царський маніфест про скасування панщини?

Помер Тарас Григорович 10 березня (26 лютого - за старим стилем) 1861 року на сходах власної майстерні. Сучасний український поет Віталій Коротич зумів передати цю подію від імені Кобзаря, вивівши надзвичайно цікавий образ рольового ліричного героя:

«Не ідеалізуймо й не обожнюймо Шевченка. Але пам'ятаймо, що він - душа нашого народу. Ті, хто обминав його, втрачали себе і не залишали після себе навіть перегною “на нашій не своїй землі". Ті, хто приймав його заповіт любові й безоглядної боротьби до останку, ті стали сіллю землі, живим утіленням національної честі, гідності, громадянської совісті... Ціле століття над Дніпровими кручами лунає “Заповіт", і в ньому різні покоління висловлюють своє. Але навіть тоді, коли його просто записали на плівку - він залишався клекотом одвічного джерела».

Євген Сверстюк

Поховали Кобзаря на Смоленському кладовищі в Петербурзі, проте друзі зробили все, щоб уже у квітні отримати дозвіл на перевезення тіла Шевченка в Україну, і наприкінці травня прах великого поета рушив у рідний край. До кордону з Україною домовину везли залізницею. Коли почалася споконвічна українська земля, Пантелеймон Куліш покрив труну козацькою китайкою, люди взяли домовину на плечі й, заспівавши «Козака несуть і коня ведуть», рушили до Києва.

Спочатку планували поховати українського національного генія на Аскольдо-вій горі, однак, щоб якнайточніше виконати його заповіт, обрали місцем поховання Кобзаря Чернечу гору в Каневі.

Зараз могила Тараса Шевченка - одна з найбільших українських святинь, її щороку відвідують тисячі українців з усього світу. Російський письменник Микола Чернишевський (1828-1889), який дуже високо оцінював Тараса Шевченка, наголошував, що мистецтво водночас і відтворює дійсність, і виносить їй вирок, а історія тільки збирає факти й повчає ними, і саме завдяки Кобзареві українці не сто років, а вічно розмовлятимуть рідною мовою на берегах Дніпра. Шевченків суд над злом і кривдою триває. Його геніальні твори стали дороговказом для українців доби сучасної та слугуватимуть поколінням майбутнім.

Інші народи також надзвичайно цінують Тараса Шевченка. Твори Кобзаря перекладено майже всіма мовами світу, а загалом в Україні та за її межами нашому поетові поставлено 1200 пам'ятників.

Діалог із текстом

1 Пригадайте і скажіть, чому дитинство Тараса Шевченка було тяжким і нещасливим.

2 З якою метою пан Енгельгардт вирішив зробити з юного Шевченка власного художника? У яких визнаних митців пензля вчився Т. Шевченко в містах Вільно та Петербург? Чи влаштовував Тараса такий спосіб навчання?

3 Яким чином петербурзькі художники вирішили визволити талановитого юнака з кріпацтва? Чому довелося розігрувати картину Карла Брюллова в лотерею?

4 Сучасна українська дослідниця творчості Кобзаря Оксана Забужко підкреслює: «Шевченка викупили, але не купили». Як ви думаєте, що саме вона має на увазі?

5 Чому, навчаючись в Академії мистецтв, Тарас Григорович усе частіше вкладав розум і душу в написання віршів, хоч мав би присвятити себе живопису?

6 Які книги молодого Т. Шевченка вийшли друком у Петербурзі й одразу ж принесли їхньому авторові велику славу?

7 Про що свідчили назви поезій, які ввійшли до першого Шевченкового «Кобзаря»? Які з цих віршів ви вже вивчали на уроках української літератури?

8 Коли відбувся перший приїзд Шевченка в Україну? Як ви розумієте його висновок про цю поїздку: «Скрізь був і скрізь плакав»? Яких висновків дійшов поет після поїздки? Які думки почали тривожити Тарасове серце? Чому вони вважалися крамольними?

9 З якою метою Тарас Григорович відвідав Україну вдруге? Чи планував Т. Шевченко повертатися до Петербурга? Чому? З ким із молодих українських інтелігентів він заприятелював під час свого другого приїзду в Україну?

10 Який альбом вирішив створити Тарас Григорович? На чому саме наголошувала назва цього альбому?

11 Чому думки Пантелеймона Куліша й Миколи Костомарова про щасливу й вільну Україну були близькими Шевченковій мрії про майбутнє рідного краю?

12 Коли й де заарештували Тараса Григоровича російські жандарми? Чи передбачав поет, що покарати його можуть насамперед за літературну творчість? На основі яких фактів ви зробили такий висновок? Як поводився поет на допитах у Петербурзі?

13 Коли і де народився Шевченків поетичний цикл «В казематі»? Яку оцінку віршам цього циклу дав Іван Франко?

14 Де саме відбував заслання Кобзар? Скільки років воно тривало?

15 Як цар Микола І ускладнив становище митця під час заслання? Що саме про це сказав Т. Шевченко?

16 Чому ніхто з друзів нічим суттєво не міг полегшити тяжку долю Шевченка на засланні?

17 Коли Тарас Григорович повернувся з орських степів до Петербурга? Чим займався в останні роки свого життя?

18 Що стало причиною передчасної смерті Т. Шевченка? Де поховали його в Петербурзі й чому друзі одразу ж почали клопотатися про перепоховання праху поета? Чому це стало великою подією для всіх свідомих українців?

19 Чи доводилося вам особисто відвідувати могилу Т. Шевченка в Каневі? Якщо так, то яке ваше враження від цього священного місця?

Діалоги текстів

1 Уважно прочитайте і прокоментуйте уривок зі статті Івана Франка «Присвята», пригадавши відповідні факти з життя і творчості Т. Шевченка.

Іван Франко

ПРИСВЯТА

Він був сином мужика і став володарем у царстві духа.

Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури.

Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.

Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм.

Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті - невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко.

2 Які слова Івана Франка вам найбільше запали в душу й чому? Чому стаття Івана Франка називається «Присвята»? Як у ній висловився Іван Якович про Шевченкову долю і його безсмертя у віках? Прочитайте відповідні рядки вголос і прокоментуйте їхній зміст.

Мистецькі діалоги

1 Уважно розгляньте автопортрет Т. Шевченка (с. 63). Які риси обличчя свідчать про красу й великий розум цієї людини?

2 Прочитайте вірш Т. Шевченка «Садок вишневий коло хати» (з циклу «В казематі») й порівняйте його з ілюстрацією до цієї поезії сучасного українського художника Івана Марчука (нар. 1936 р.), який своїм картинам переважно назви не дає. Що спільного, а в чому суттєва відмінність між змістом словесного й малярського малюнка? З якої причини навіть за явних ознак бідування господарів, чиє житло змалював художник в оточенні рясно розквітлого вишневого саду, картина Івана Марчука несе красу і впевненість у доброму завтрашньому дні для України?

3 Розгляньте ще одну картину Івана Марчука, на якій художник зобразив поета в оточенні власних літературних героїв.

Якими словами Тараса Шевченка ви можете передати враження Кобзаря від становища земляків під час його першої подорожі Україною?

4 Роздивіться світлину, зроблену під час перепоховання Кобзаря. Що ви можете сказати про людей біля домовини Т. Шевченка, їхній настрій, належність до різних соціальних груп, віку? Пригадайте слова П. Куліша над труною Тараса Григоровича в Петербурзі: «Нема з нас нікого, достойного проректи рідне українське слово над домовиною Шевченка: уся сила і вся краса нашої мови тільки йому й відкрилася». Чи відбиває світлина розуміння українцями цих слів?

5 Перед вами - ескіз вітража, створеного відомими українськими художниками Опанасом Заливахою, Аллою Горською, Людмилою Семикіною та Галиною Зубченко в 1964 році для Київського університету. Вітраж було знищено напередодні презентації за вказівкою київських чиновників. Як ви думаєте, що саме налякало їх у цій геніальній роботі: гнівний Тарас Шевченко й заплакана Україна-мати на його грудях, слова поета про рабів, розміщені над центральним зображенням, а отже, натяк на безправність українського народу в часи СРСР, високо піднята книжка в лівій руці поета, як неодмінне торжество розуму й світла, домінування жовто-синьої гами на той час забороненого національного українського прапора на бічних картинах?

У Т. Шевченка є два вірші з однаковими назвами «Думи мої, думи мої...» різних років написання: 1840 та 1847. Перший з них увійшов у знакове для всієї України видання «Кобзаря» 1840 року, але водночас цю поезію Тарас Григорович опублікував й у так званому чигиринському «Кобзарі» та «Гайдамаках» (1841). Інша поезія «Думи мої, думи мої...» вже датується 1847 роком і має суттєво нове звучання, хоча обидва однойменні вірші виявилися програмними для різних періодів творчості Т. Шевченка. Та якщо в першому молодий Шевченко давав настанову своїм думам «іти в Україну», бо пророчо передбачав, що тільки там вони зможуть знайти «щиру правду, / А ще, може, й славу», то вірш «Думи мої, думи мої...» 1847 року поповнив собою рукописну «Більшу захалявну книжку» на засланні. У цій поезії автор виразно декларує творче кредо зрілого й незламного поета, який гірко тужить за далекою Україною і спрагло чекає моментів натхнення, коли тільки поетична творчість (думи) здатна його бодай на кілька хвилин поєднати з рідним краєм і народом.

Діалог із текстом

1 Яким настроєм огорнута ця поезія?

2 Як поет характеризує корінне населення Оренбуржжя? Чому в його уяві місцеве населення - киргизи - вже голі, босі, але ще бодай на волі моляться своєму Богу?

3 Чи можна в цих словах помітити авторський болючий натяк на жорстку колоніальну політику Росії стосовно України?

4 Чому поет називає власні вірші «своїми дітками» й плаче разом з ними?

Діалоги текстів

1 Євген Сверстюк у книзі «Шевченко і час» про дві іпостасі долі Кобзаря писав так: «Доля ж особиста не покидала Шевченка за життя, не покидала й по смерті. Тільки вона двоїлася в очах на високу і земну. З високою було все гаразд. За два роки після викупу з кріпацтва він, проживаючи вільним і забезпеченим художником, стає одразу визнаним поетом... Наступних сім років... сягає вершин, яких сучасники не могли навіть цілком зрозуміти. Раптовий грім і каміння - це теж закономірність на високій дорозі. Шевченко, принаймні, знав.., за віщо йому та каторга. Не покидала його висока доля і на засланні, і після повернення: вона тримала його на вершині болю і страждань. А земна доля від того, звичайно, терпить - "болить і плаче, і не спить” Земна доля тісно пов'язана з долею рідної землі. "Історія мого життя складає частину історії моєї Батьківщини'; - писав Шевченко в "Автобіографії'.. Тут і історичний спадок народженого в неволі, і культурна спадщина народу невизнаного. Але кожне покоління шукатиме живих джерел слідами Шевченковими. І все це теж доля».

Зіставте думку літературознавця з тим, про що веде мову сам Т. Шевченко у поезії «Думи мої, думи мої...»1847 року. Порівняйте розуміння призначення мистецького твору його автором і розуміння Шевченкової життєвої долі та долі геніїв узагалі Євгеном Сверстюком.

Мистецькі діалоги

1 Уважно роздивіться картину Тараса Шевченка «Байгуші» («Жебраченята»). Чому, на вашу думку, позаду цих убогих малят Шевченко змалював себе самого? Проведіть паралель між Тарасовими думами-дітьми й цими реальними нащадками казахського народу.

2 Пригадайте історію життя Тараса Шевченка. Чи перегукується з нею картина українського художника Михайла Дерегуса «Малий Тарас слухає Кобзаря»? Як ви гадаєте, чи вплинули дитячі враження на те, що першу збірку Т. Шевченко назвав «Кобзарем», а в багатьох віршах ключовим словом є термін «думи»?

3 Проаналізуйте сюжет картини українського художника Опанаса Заливахи «Доля». Поясніть, що символізує годинник на цій картині, а що - зграя ворон.

Вірш «Ой три шляхи широкії» Т. Шевченко написав 1847 року в Петербурзі, коли разом із Миколою Костомаровим і Пантелеймоном Кулішем перебував під слідством за участь у Кирило-Мефодіївському братстві. Уперше поезія ввійшла до циклу «В казематі» й засвідчує особисті паралелі з долями поета і двох його друзів.

Навіть у неволі лірика Т. Шевченка була доволі різноманітною. Поета цікавили різні теми, в тому числі розроблені ним на фольклорному матеріалі про родинні трагедії. Мати, сестра й невістка в цій поезії показані страдницями, які глибоко переживають втрату сина, брата, чоловіка. «Ой три шляхи широкії» - один із найбільш емоційних віршів Кобзаря не тільки про суто чоловічі життєві випробування, а й про тяжке жіноче горе.

Діалог із текстом

1 Які народнопісенні елементи наявні в цьому вірші? З якою метою їх використовує автор?

2 Події у творі відбуваються в козацькі часи, коли дорослі чоловіки зі зброєю в руках захищали рідний край від зовнішніх ворогів. Як ви думаєте, куди саме подалися три брати, хоч у вірші цього не вказано? Що з ними сталося?

3 Що символізують у фольклорі й вірші Т. Шевченка три ясени, три явори, тополя, калина?

4 Уявіть, як три брати приїжджають на Запорозьку Січ і стають прославленими в боях козаками. Придумайте й запишіть один-два епізоди з їхнього неспокійного воєнного життя й побуту. Прочитайте у класі свої творчі роботи. Спільно з учителем/учителькою визначте кращі з них.

5 Визначте тему та ідею вірша «Ой три шляхи широкії...».

6 Доведіть, що авторська позиція в цьому вірші виражена через філософські мотиви.

Діалоги текстів

Що спільного в цьому вірші Т. Шевченка з народними піснями про козака, який вирушає в далеку дорогу і розлучається з рідними?

Мистецькі діалоги

1 Розгляньте картину українського художника Опанаса Сластіо-на «Проводи на Січ». Що спільного між поезією Т. Шевченка й цим художнім полотном?

2 Проаналізуйте зміст картини Опанаса Заливахи «Козака несуть». Чому внизу картини художник змалював похоронну процесію, а вгорі - двох янголів, які несуть козака із заплющеними очима на небеса до Бога? Яку роль відіграють шабля, з якою козак нерозлучний навіть після смерті, і синьо-жовтий прапор між похоронною процесією та янголами з померлим?

Опанас Заливаха. Козака несуть (1966)

Лірика Тараса Шевченка

Лірична творчість Тараса Шевченка має особливе значення для українців. Наш геніальний Кобзар - поет глибоко народний. Його талант виростав на ниві фольклорних традицій і творчих набутків попередників.

Поет розширив межі тематики української лірики: у його віршованих творах зазвучали громадянські, патріотичні й навіть філософські мотиви.

Філософська лірика - сукупна назва поезій, спрямованих на глибоке осмислення ліричним героєм світу й себе самого в ньому на основі життєвих обставин, досвіду, ідеалів, світоглядних позицій, а також обов'язкова оцінка ліричним героєм вічних і перехідних цінностей, особис-тісне ставлення до проблем добра і зла, красивого й потворного, вічного й минущого.

Говорячи про лірику, неможливо оминути поняття ліричного героя, про що ми вже згадували раніше. У ліриці кожного поета можна виокремити сукупного ліричного героя, який у подібній іпостасі проявляється в багатьох творах, обстоюючи прогресивні погляди, активну життєву позицію. Що ж до ліричного героя Шевченка, то він віддзеркалює талант, авторську позицію, передану через почуття й відчування, а також емоції й силу уяви, адже, створюючи вірш, Кобзар не тільки використовує власні творчі здібності, а й застосовує цілий спектр душевних переживань. Це означає, що опосередковано через ліричну поезію автор змушує читачів або слухачів хвилюватися й переживати, перейматися становищем ліричного героя.

Медитативна лірика (від латин. meditatio - роздум) - різновид поезій, що становлять своєрідну лірику думки. Це роздуми ліричного героя про пережите чи навіть передбачене автором як неминуче випробування морального характеру, філософські узагальнення про особисте життя, талант чи долю.

Лірика Тараса Шевченка - багатогранна. У «Кобзарі» є чудові зразки пейзажної («Садок вишневий коло хати», «За сонцем хмаронька пливе», «Сонце заходить, гори чорніють»), інтимної («Мені тринадцятий минало», «Ликері»), громадянської («Якби ви знали, паничі», «Я не нездужаю, нівроку»), медитативної («Думи мої, думи мої», «В неволі тяжко, хоча й волі», «Не нарікаю я на Бога»), патріотичної («Сон» («Гори мої високії»), «За байраком байрак»), філософської («Мені однаково, чи буду», «О люди! люди небораки!») лірики. Іноді в одній і тій самій поезії є пейзажні, інтимні й патріотичні мотиви, як-от у вірші «Садок вишневий коло хати», що став символічним образом рідного краю.

Діалог із текстом

1 Яким є ліричний герой у віршах Т. Шевченка «Думи мої, думи мої»?

2 Доведіть, що в поезії «Ой три шляхи широкії» йдеться про ліричного оповідача й ліричних персонажів. Яких саме?

3 Які види лірики ви знаєте? Чому в одному вірші можуть бути різні мотиви? Доведіть наявність громадянських і патріотичних мотивів у медитативній поезії «Думи мої, думи мої».

У поезії «Мені однаково, чи буду» Тарас Шевченко зосереджується на дуже вагомому для його земляків-сучасників питанні майбутньої долі України.

Ця поезія спочатку існувала у «Великій захалявній книжці» Кобзаря. Уперше вірш був надрукований Пантелеймоном Кулішем у журналі «Мета» в 1863 році, а сам Тарас Шевченко переписав його у цикл «В казематі».

Це один із філософських високопоетичних творів Кобзаря. Ліричний герой твору передбачає своє близьке й далеке майбутнє. Отже, цілковито зливається з образом автора і вже не боїться жодних життєвих випробувань, але думки про майбутнє України й рідного народу як патріота й пасіонарія¹ бентежать його душу. Потужно прописана в цій поезії національна ідея як її усвідомлював Т. Шевченко: не дати приспати ворогам український народ, не дозволити недругам посягнути на сокровенне - мову, душу нації, землю предків, історію.

Рідний край для поета - понад усе, славне козацьке минуле - запорука незалежності України в майбутньому, покоління нащадків - дієва сила в обстоюванні права свого народу на незалежність, будівники самостійної соборної України. Кобзар не оперує закликами чи полум'яним синівським освідченням у любові до

рідного краю, як це характерно для патріотичних поезій, а по-філософськи підходить до питання, чи можлива Україна як держава взагалі й що для цього треба зробити.

¹ Пасіонарій - людина з особливою енергетикою, рушій нації, жертовний безстрашний патріот вищого рівня.

Діалог із текстом

1 На думку літературознавців, вірш «Мені однаково...» - одна з найдовершеніших Шевченкових поезій із циклу «В казематі». Як ви думаєте, чому? Свою відповідь аргументуйте.

2 На основі тексту доведіть, що поезія містить найвищий прояв патріотизму. У чому він полягає?

3 Хто зображений в образі сина? Як ліричний герой поезії, що асоціюється із самим Т. Шевченком, ставиться до цього персонажа й чому не потребує від нього хвали й слави? Чого ж саме від сина, сукупного символічного образу наступних поколінь українців, вимагає поет?

4 Як ви думаєте, чи актуальна ця поезія Кобзаря для наших сучасників? У світлі яких політичних та історичних подій - особливо?

5 Вивчіть вірш «Мені однаково...» напам'ять.

6 Чи можна поезію «Мені однаково...» віднести до медитативної лірики?

Баладна творчість Тараса Шевченка

Балада (від лат. ballade - танцювати) - невеликий ліро-епічний твір переважно казково-фантастичного, легендарно-історичного чи героїчного змісту з виразно драматичним, а деколи й трагічним сюжетом і високою напругою вирішальної для персонажів життєвої проблеми.

Події в баладах - завжди таємничі, виняткові; герої діють в екстремальних ситуаціях, їхні почуття й переживання загострені до краю. Тому дійові особи балад здатні на нерозважливі вчинки, самогубство, тяжкі злочини (навіть убивство), застосування небезпечних чарів, можуть скористатися послугами «нечистої сили». Природа в баладах також надзвичайна за своїм виявом - це здебільшого розбурхана стихія: вітер, дощ, буря, заметіль. Романтичні пейзажі в баладах ніби віддзеркалюють високі пориви, палкі почуття, сум'яття й тривогу, що панують у душах ліричних героїв. Час дії - переважно опівночі, місце подій -глухе, необжите, розташоване далеко від людських осель. Як і поема, балада має одну сюжетну лінію, невелику кількість персонажів, описує одну-дві події. Для балади, на противагу поемі, характерні метаморфози: перетворення дівчини на квітку, дерево, русалку, пташку, а хлопця - на явора, орла. Метаморфози як знакова складова частина жанру балади дуже виразні у творах Кобзаря «Причинна», «Тополя», «Лілея».

Розрізняють фольклорні та літературні балади. На думку дослідників, найдавніша народна українська балада - «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?», у якій розповідається про смерть вродливої Бондарівни від рук зневаженого нею пана Каньовського (історичної особи - польського магната Потоцького, жорстокого кріпосника, власника Канів-щини). Літературні українські балади, на відміну від західноєвропейських та російських, не мають страхітливого забарвлення: у сюжетах балад, що вийшли з-під пера українських авторів, майже не трапляються образи живих мерців, упирів, вурдалаків, чортів.

Жанр балади був популярним у всіх європейських літературах попередніх періодів, та й у наші дні письменники не забувають про нього. У часи Тараса Шевченка українські поети-романтики захоплювалися жанром балади. До нього у своїй творчості зверталися Петро Гулак-Артемовський (балада «Рибалка»),

Левко Боровиковський (балада «Молодиця»,) Микола Костомаров (балада «Брат з сестрою»), Іван Вагиле-вич (балада «Жулин і Калина»).

Шевченкові балади завжди високогуманні. Авторська позиція в цих творах однозначна: поет осуджує зло в усіх його проявах і співчуває нещасним або знедоленим.

Діалог із текстом

1 Що ви знаєте про жанр балади? Які основні ознаки цього жанру?

2 Що ви можете сказати про описи природи, час дії та місце подій у баладах? Як ви поясните такі характерні особливості балад?

3 Пригадайте, що сказано в підручнику про особливість Шевченкової авторської позиції в його баладах. Прочитайте ці твори, погодьтеся або заперечте думку, висловлену авторкою підручника.

Діалоги текстів

1 Пригадайте, які балади ви читали й аналізували на уроках зарубіжної літератури. Як ці твори на вас вплинули? Які почуття та думки виникли під час читання цих текстів?

2 Як ви думаєте, чому в українських баладах, на відміну від західноєвропейських та російських, значно менше страшних потворних образів? Про що це свідчить?

Мистецькі діалоги

Розгляньте картину канадського художника Роба Гонсалвеса, виконану в стилі магічного реалізму. Як ви думаєте, чому саме такий реалізм - магічний? За допомогою яких мистецьких засобів художник досягає такого ефекту?

ЛІЛЕЯ

«За що мене, як росла я, Люде не любили?

За що мене, як виросла, Молодую вбили?

За що вони тепер мене В палатах вітають, Царівною називають, Очей не спускають З мого цвіту? Дивуються, Не знають, де діти!

Скажи мені, мій братику, Королевий Цвіте!»

«Я не знаю, моя сестро».

І Цвіт Королевий Схилив свою головоньку Червоно-рожеву До білого пониклого Личенька Лілеї ¹.

І заплакала Лілея Росою-сльозою... Заплакала і сказала: «Брате мій, з тобою Ми давно вже кохаємось, А я й не сказала,

Як була я людиною,

Як я мордувалась.

Моя мати... чого вона, Вона все журилась І на мене, на дитину, Дивилась, дивилась І плакала? Я не знаю,

¹ Лілея - міфологічний символ чистоти й цнотливості; у деяких народів вважалося, що у вигляді лілеї з'являються душі померлих і що лілеї виростають на могилах безневинно осуджених. Очевидно, йдеться не про лілею (латаття водяне, що росте на водоймах), а садову чи дику лілію, адже латаття не може рости в саду й теплицях, про що однозначно сказано у вірші.

Мій брате єдиний!

Хто їй лихо заподіяв?

Я була дитина,

Я гралася, забавлялась,

А вона все в'яла,

Та нашого злого пана Кляла-проклинала.

Та й умерла. А мене пан Взяв догодувати.

Я виросла, викохалась У білих палатах.

Я не знала, що байстря ¹ я, Що його дитина.

Пан поїхав десь далеко,

А мене покинув.

І прокляли його люде, Будинок спалили...

А мене, не знаю за що, Убити не вбили,

Тілько мої довгі коси Остригли, накрили Острижену ганчіркою.

Та ще й реготались.

Жиди навіть нечистії ² На мене плювали.

Отаке-то, мій братику,

Було мені в світі.

Молодого, короткого Не дали дожити Люде віку. Я умерла Зимою під тином,

А весною процвіла я Цвітом при долині,

Цвітом білим, як сніг, білим! Аж гай звеселила.

Зимою люде... Боже мій!

В хату не пустили.

А весною, мов на диво,

На мене дивились.

А дівчата заквітчались І почали звати Лілеєю-снігоцвітом;

І я процвітати

¹ Байстря (зневажливе) - позашлюбна дитина.

² «Жиди навіть нечистії» - тут: Кобзар має на увазі не стільки євреїв, скільки взагалі найнижчі соціальні прошарки, які не повинні були б насміхатися з відторгнутих соціумом, бо самі належали до таких нещасних.

Стала в гаї, і в теплиці,

І в білих палатах.

Скажи ж мені, мій братику, Королевий Цвіте,

Нащо мене Бог поставив Цвітом на сім світі?

Щоб людей я веселила,

Тих самих, що вбили

Мене й матір?.. Милосердий Святий Боже милий!»

І заплакала Лілея,

А Цвіт Королевий Схилив свою головоньку Червоно-рожеву На білеє пониклеє Личенько Лілеї.

Діалог із текстом

1 Балада Т. Шевченка «Лілея» побудована у формі діалогу. Хто з ким розмовляє?

2 Про що ви довідалися з розповіді квітки-дівчини? Чим трагічна її доля? А доля її матері?

3 На кого відчуває величезну кривду квітка-дівчина Лілея? Якими у творі змальовані селяни-кріпаки, розгнівані на недоброго пана? Як ви особисто ставитеся до їхньої поведінки?

4 Чи можна ставлення жорстоких дорослих людей до дівчини-байстрючки вважати булінгом? Що саме вони вчинили? Як ви особисто ставитеся до цькування сильнішими слабших?

5 Чому Королевий Цвіт нічим не може зарадити дівчині-лілеї, хоч між ними високі почуття взаємної любові?

6 Як ви вважаєте, чому саме Лілеї так потрібен душевний прихисток та розуміння? Чи можна подібний настрій вважати слабкодухістю?

7 Проаналізуйте авторську позицію в цій баладі.

8 Основною різницею між баладою та поемою є наявність у баладі метаморфоз. Яку метаморфозу ми спостерігаємо в баладі Т. Шевченка «Лілея»?

9 Як ви вважаєте, яка тема й основна думка (ідея) балади Т. Шевченка «Лілея»? Чого прагне поет навчити долею цієї квітки-дівчини, які риси характеру своїм авторським ставленням до Лілеї виховати в читачів балади?

Діалоги текстів

1 Які народні назви проліска, ромашки, волошки, фіалки ви знаєте? Може, якусь квітку у вашій місцевості називають королевим цвітом?

2 Знайдіть і прочитайте українську народну легенду про квітку лілію. Які особливості народного образу цієї квітки співзвучні з образом Лілеї у Т. Шевченка?

3 У біології одна з назв білої лілії «Лілія Мадонна», яка асоціює цю квітку з образом Божої Матері Марії. Яких рис додає Лілеї з однойменної балади Т. Шевченка така асоціація?

Мистецькі діалоги

1 Уважно роздивіться репродукції картин, запропонованих у підручнику. Яке художнє полотно упевнено можна використати як ілюстрацію до балади Т. Шевченка «Лілея»? Чому саме?

2 Проаналізуйте детально (на ваш особистий вибір) одну з поданих у підручнику репродукцій художніх полотен.

3 Природа стала для неї вчителем, а квіти - головними мотивами полотен. «Квіти, як і люди - живі, у них є душа!» - говорила видатна українська художниця Катерина Білокур. Вони, немов на одному диханні, лягали на полотно яскравим вибухом. Порівняйте образи лілеї у баладі Т. Шевченка та на репродукції «Квіти на синьому тлі» К. Білокур (с. 75). Яке спільне почуття їх пронизує?

4 Намалюйте власну ілюстрацію до балади Т. Шевченка «Лілея».

РУСАЛКА

Діалог із текстом

1 Як ви особисто ставитеся до описаного в баладі вчинку матері, яка топить своє немовля? Чому кріпачка вимагає від дочки, щоб вона, коли стане русалкою, залоскотала пана?

2 Як ви розцінюєте відчай і слабкодухість матері в цій баладі? Чи можна її поведінку вважати злочинною? Чому саме?

3 Чи переймалася мати-вбивця своїм злочином? Як надалі вона ставилася до пана Яна? Чому Т. Шевченко наголошує на байдужості матері до того, що сталося з її немовлям?

4 Прокоментуйте такий уривок із балади:

5 Чому для дніпрових дівчат мученицька смерть коханки пана виявилася розвагою, а для русалоньки це стало горем? Хто з двох - мати чи дочка - у вас особисто викликає більше співчуття і розуміння? Чому саме?

6 Як ви вважаєте, вміння прощати - це хороша риса характеру чи погана? Хто з двох жіночих образів - мати чи дочка - вам більше імпонує і чому саме?

Діалоги текстів

1 Самостійно прочитайте баладу Т. Шевченка «Причинна». Порівняйте образи русалок в обох Шев-ченкових творах - баладах «Причинна» та «Русалка».

2 На основі художніх творів «Лілея» і «Русалка» доведіть, що Т. Шевченко був неперевершеним майстром жанру балади.

Мистецькі діалоги

1 Розгляньте подані в підручнику репродукції картин. Якими постають русалки на цих художніх полотнах? Яка з картин найбільше, на вашу думку, придатна для ілюстрування балади Т. Шевченка «Русалка»? Чому?

2 Використовуючи словесне малювання, детально опишіть одне (на ваш вибір) художнє полотно.

Ритм вірша. Строфи, Римування і рими

Віршовані твори, на відміну від прози, ритмічно організовані, завдяки чому їх можна виразно декламувати. Поезії своєрідно облагороджені ритмом, строфічною будовою, римами, римуванням і віршовими розмірами. Ритміка внутрішньо організовує структуру вірша.

Ритм (гр. rythmos, від гр. rheo - течу) - рівномірне періодичне чергування сили й тембру голосу під час вимови наголошених і ненаголошених складів у віршованому тексті.

Строфа (від гр. strophe - поворот, зміна) - змістовно й фонічно (звуково) організована велика смислова одиниця вірша, монолітно об'єднана римами та способом римування. Найчастіше в сучасній поезії трапляються чотирирядкові строфи (катрени), трирядкові (терцини, терцети), шестирядкові (секстини). Для віршованих творів характерне римування й рими. Поезії складаються з окремих строф, а пісні - з куплетів.

Рима (від гр. rhytmos - узгодженість, сумірність) - прийом звукового суголосся віршових рядків, який має ще й метричне значення. Починаючи з останнього наголошеного складу, рима своєрідно об'єднує закінчення відповідних віршових рядків, визначає ритм поетичного тексту, підсилює зміст сказаного, організовує віршований текст у строфи. В Італії та Іспанії слово «рима» взагалі було синонімом до лексеми «вірш». Німецький філософ і великий шанувальник літератури Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель високо цінував у поезії роль асонансів (повторення голосних) та аліте-рацій (повторення приголосних звуків), але саме римі відводив особливе місце: «Те, що... не повністю дано виявити алітерації та асонансу, рима доводить, нарешті, до найбільш зрілого явища». Рима здатна підсилювати ритмічний акцент, виконувати естетичну, ритмо-інтонаційну, навіть магічну роль, виявляючи свій невичерпний потенціал. Розрізняють точні рими (коли, починаючи з останнього наголошеного складу, всі звуки збігаються); асонансні (коли збігаються здебільшого тільки голосні звуки); консонансні (коли збігаються переважно приголосні звуки); багаті (несподівані, складені з двох слів - омофонічні, нові) та бідні (загальновживані, переважно дієслівні). Якщо у римі наголос припадає на її останній склад, то таку риму називають чоловічою, якщо на передостанній - жіночою, якщо на третій з кінця віршованого рядка - дактилічною.

Римування - специфіка розміщення рим у строфі. Розрізняють парне (суміжне) римування, коли перший рядок римується з другим, третій - із четвертим (аабб); перехресне, коли перший рядок римується з третім, а другий - із четвертим (абаб); кільцеве (оповите), коли перший рядок у катрені римується з четвертим, а другий - із третім (абба). Римування переважно єдине для всього вірша, хоч іноді бувають винятки, коли в різних строфах тієї самої поезії натрапляємо на різні види римування.

У поезіях Т. Шевченка переважно римуються другий і четвертий рядки (абвб), тобто римування перехресне, а рими у строфах переважно дієслівні, асонансні, жіночі, оскільки в основному збігаються голосні звуки, а наголос падає на передостанній склад у тих словах, які римуються:

Проте іноді при типовому для коломийкових віршів перехресному римуванні трапляються й консонансні жіночі неточні рими, коли повністю збігаються переважно лише приголосні звуки, а наголос падає на передостанній склад у тих словах, які римуються:

Також іноді можуть римуватися між собою перший, другий і четвертий рядки (ааба), рими бути жіночими й точними:

Іноді в поезіях Т. Шевченка дуже добре зберігається ритм і унікальне своєю силою змістовно-смислове наповнення, але рими можуть бути неточними, а деякі

рядки й узагалі не римуватися з жодними іншим рядком (аббвгддєєжзи). Для прикладу візьмемо розлогу першу строфу вірша «У нашім раї на землі...»:

У цьому уривку ми бачимо точні й неточні, дієслівні, чоловічі й жіночі рими. Це однозначно свідчить про високу версифікаційну майстерність поета Тараса Шевченка.

Діалог із текстом

1 Для чого слугують ритміка й ритм у віршах?

2 Чому саме строфа вважається смисловою одиницею поезії? Які ви знаєте види строф?

3 Що таке рима? Яку роль відіграє римування в поезіях? З якою метою воно використовується?

Діалоги текстів

Доберіть (на свій розсуд) 3-4 чотирирядкові строфи з різних віршів. Доведіть, що це справді строфи. Визначте в них тип римування.

Силабо-тонінне віршування. Віршовий розмір. Двоскладові стопи

У давній українській літературі існувала силабічна система віршування із збереженням певної кількості складів у кожному рядку поезії, але при цьому наголошені й ненаголошені склади чергувалися довільно.

Проте вже в народних піснях і окремих віршах Григорія Сковороди та Івана Котляревського чергування наголошених і ненаголошених складів почало набирати чіткої системи. Найбільш придатним для такого віршування спочатку виявився коломийковий віршовий розмір, у якому кожен рядок мав 14 складів із обов'язковою цезурою (паузою) після восьмого складу.

Дослідниця ритміки українських поетичних творів Ніна Чамата наголошує, що чотирнадцятискладовик здавна трапляється у побутових, любовних, історичних, баладних піснях, «тексти яких за будовою строфи такі є, як і коломийки, хоч мелодії їх, переважно повільні, відрізняються від коломийкового ритму».

Природна звучність і гнучкість 14-складового вірша, його здатність організовувати приємний для слуху ритм пісень зумовили широке застосування цього віршового розміру поетами. Народні поети-піснярі (Маруся Чурай, козак Харківського полку Семен Климовський, автор пісні «їхав козак за Дунай», мелодію якої використав Людвіг Бетховен) складали власні співанки, беручи за основу ритміку 14-складовика. Ним також послуговувалися поети-романтики Левко Борови-ковський, Михайло Петренко, Віктор Забіла.

Тарас Шевченко трансформував коломийковий вірш і вивів 14-складовик за притаманні йому вузькі межі фольклорних тем, адже цим розміром Кобзар написав і громадянські, і філософські, і виразно політично-сатиричні твори. Тож сучасні науковці аргументовано ведуть мову про шевченківський вірш. Довгий 14-складовий рядок Тарас Шевченко розбив на два рядки, при цьому дворядкова строфа 14-складовика зробилася катреном - строфою із чотирьох рядків. Тож у багатьох віршах Кобзаря чергуються 8-складові та 6-складові рядки, як-от у вірші «Іван Підкова»:

Починаючи від І. Котляревського й Т. Шевченка і аж до нашого часу, для української поезії в основному характерне силабо-тонічне віршування, яке надзвичайно увиразнює ритміку кожного рядка (верса), строфи й усієї поезії загалом. Термін походить від двох грецьких слів «силабо» (склад) і «тонос» (наголос). Силабо-тонічне віршування передбачає, що в основу версифікації (створення, складання поезій, віршування) покладено однакову кількість складів у рядках, які між собою римуються, а також у вірші дотримано чітко визначеної послідовності наголошених і ненаголошених складів. Найменшою одиницею виміру віршованого ритму в силабо-тонічній системі є стопа.

Стопа - це постійно повторюваний у кожному рядку поезії сегмент (відрізок, частка) тексту вірша, який складається з одного наголошеного й одного чи двох ненаголошених складів. Залежно від кількості складів існують стопи двоскладові та трискладові.

Найбільш поширеними в українській поезії є двоскладові стопи ямб і хорей. Якщо у двоскладовій стопі наголос падає на перший склад (графічно позначаємо так:

то це хорей, а якщо наголос падає на другий склад (графічно позначає-

мо так:

це ямб. Залежно від того, скільки разів у рядку поміщається стопа, ямб чи хорей називають двостопним, тристопним, чотиристопним, п'ятистопним чи шестистопним віршовим розміром.

Іноді у віршах, написаних ямбом чи хореєм, поряд опиняються два ненаголошені склади (графічно позначаємо так:

Таку двоскладову стопу без жодного наголошеного складу називають пірихієм. Віршів, написаних тільки пірихієм, не існує: пірихій - завжди виняток в окремому рядку поезії. Рядок із пірихієм називають пі-рихованим. У цьому місці загальна ритміка вірша ніби сповільнюється, стишується.

Наприклад, складемо схему ритміки однієї строфи й визначимо віршовий розмір поезії Максима Рильського «Слово про рідну матір», а рядки, які римуються між собою, позначимо буквами а та б:

Схема однозначно підтверджує, що цей вірш написаний чотиристопним ямбом з пірихієм. Римування його строф - перехресне (абабаб).

Як зазначає літературознавець і дослідник віршування Анатолій Ткаченко, розрізняють склади метричні (їх облік і визначає віршовий розмір) та граматичні (під час визначення розміру їх до уваги не беруть). Також дослідник зауважує, що «випадків цілковитого дотримання схемних наголосів і не-наголошених місць у нашому віршуванні небагато (цілковито збігатися зі схемою можуть хіба що окремі рядки), оскільки природна частота наголосів (просодія) диктує поетам ті чи ті ритмічні відхилення (варіації) від метричних схем».

До прикладу, розглянемо строфу вірша Василя Симоненка «Лебеді материнства». Графічно двоскладові стопи цієї поезії, а в них наголошені й ненаголошені склади можна передати так:

Визначивши віршовий розмір і кількість стоп у рядку, робимо висновок: вірш Василя Симоненка «Лебеді материнства» написаний шестистопним хореєм з пірихієм; римування - паралельне (аабб).

Діалог із текстом

1 Чим відрізняється силабо-тонічне віршування від силабічного?

2 Що ви довідалися про 14-складовик і його використання Тарасом Шевченком? Чому Кобзар розбив 14-складовик на два рядки? Чи змінилося від цього звучання віршів?

3 Що таке стопа? Про які двоскладові стопи ви довідалися? Чому вірш не може бути написаний пірихієм, але може бути написаний ямбом чи хореєм із вкрапленнями пірихія?

Діалоги текстів

1 Уважно прочитайте й прокоментуйте подану в тексті цитату Ніни Чамати.

2 Визначте віршовий розмір, рими та римування в таких строфах:

 

 

Це матеріал з підручника Українська література 8 клас Слоньовська (2021, поглиблений рівень)